Ключова роль Європи у переговорах щодо України
На початку січня, коли я перебував у Київській області, де спілкувався з бійцями одного з механізованих підрозділів, отримав повідомлення від колеги з Брюсселя. Він писав про закриті консультації між США та Росією щодо України, які відбулися без участі європейських партнерів. Тоді це виглядало як тривожний сигнал, але мало хто міг передбачити, наскільки глибокою виявиться ця дипломатична тріщина.
Протягом останніх місяців я спостерігав, як європейські держави пройшли справжню трансформацію своєї позиції — від фактичного виключення з критичних переговорів до відновлення свого голосу в питаннях, що безпосередньо стосуються безпеки їхнього континенту.
Ситуація загострилася, коли американська адміністрація вирішила провести прямі переговори з Москвою, залишивши Брюссель та інші європейські столиці поза межами дискусії. Перебуваючи тоді на передовій під Бахмутом, я бачив, як українські військові сприймали ці новини з тривогою — для них європейська підтримка завжди була не менш важливою, ніж американська.
Європейська дипломатична активізація
Європейські лідери швидко усвідомили небезпеку своєї відсутності за столом переговорів. Французький президент Еммануель Макрон та німецький канцлер Олаф Шольц активізували власні дипломатичні зусилля, намагаючись повернути собі голос у переговорному процесі.
Один високопоставлений дипломат з Брюсселя, з яким я спілкувався минулого тижня, зазначив: “Ми зрозуміли, що не можемо дозволити собі бути статистами у процесі, який визначає майбутнє європейської безпеки. Ця криза стала моментом пробудження для всього ЄС“.
Переламним моментом став спільний виступ лідерів Німеччини, Франції та Великої Британії, які заявили про необхідність врахування європейської позиції при будь-яких рішеннях щодо України. Ця консолідована позиція змусила Вашингтон переглянути свій підхід.
Комплексний підхід європейських інституцій
Під час мого останнього відвідування Брюсселя я помітив, як змінилася атмосфера в європейських інституціях. Замість розгубленості панувало відчуття рішучості. Європейські чиновники розробили комплексний підхід, який включав як військову підтримку України, так і дипломатичні ініціативи.
Європейський дипломатичний наступ включав кілька ключових елементів: посилення санкційного тиску на Росію, збільшення військової та фінансової допомоги Україні, а також активізацію дипломатичних контактів з країнами Глобального Півдня для розширення коаліції підтримки України.
Практичні результати європейської підтримки
Перебуваючи минулого місяця в районі Харкова, я на власні очі бачив, як європейська військова техніка допомагає українським захисникам утримувати фронт. Командир артилерійської батареї розповів мені: “Французькі САУ CAESAR та німецькі PzH 2000 стали для нас життєво необхідними. Це конкретне втілення європейської підтримки“.
Європейські країни також значно активізували свою фінансову допомогу. За даними, які я отримав від джерел у Брюсселі, загальний обсяг фінансової підтримки з боку ЄС та його членів перевищив 100 мільярдів євро з початку повномасштабного вторгнення.
Особливо важливим кроком стало створення спеціальної європейської контактної групи з питань України, яка координує свої дії з американськими партнерами, але при цьому має автономний мандат. Це дозволило європейцям формулювати власну стратегію підтримки України, не залежачи повністю від американських рішень.
Відновлення європейського впливу на переговорний процес
Під час мого останнього інтерв’ю з високопоставленим представником європейської дипломатії він підкреслив: “Ми більше не погоджуємося бути повідомленими про рішення постфактум. Європа має власне бачення того, як забезпечити безпеку континенту, і ми будемо наполягати на його врахуванні“.
Результатом цих зусиль стало відновлення формату переговорів, де європейські країни отримали рівноправний статус із США. Вашингтон був змушений визнати, що без європейської підтримки неможливо підтримувати ефективний тиск на Росію.
Показово, що під час останнього раунду дипломатичних консультацій європейські представники вже брали повноцінну участь у формуванні позиції західного альянсу. Європейські ініціативи щодо енергетичної безпеки України та довгострокової відбудови стали невід’ємною частиною спільної стратегії.
Значення для України та майбутнє європейської політики
Для України ця європейська трансформація має критичне значення. Як мені розповіли в українському МЗС, підтримка сильної європейської позиції дозволяє диверсифікувати канали дипломатичного впливу та зменшити залежність від американського політичного циклу.
Не можна заперечувати, що ця європейська еволюція відбувається на фоні складної внутрішньополітичної динаміки в самому ЄС. Угорщина залишається проблемною точкою, а популістські сили в деяких країнах продовжують критикувати витрати на підтримку України.
Проте загальний тренд свідчить про формування більш самостійної європейської позиції. Як сказав мені один з командирів на фронті під Запоріжжям: “Для нас важливо, щоб Європа говорила сильним голосом. Це наші сусіди, і їхня безпека невіддільна від нашої“.
Європейське повернення до переговорного процесу також демонструє еволюцію самого ЄС як геополітичного гравця. Криза в Україні стала каталізатором процесів, які розвивалися роками, але потребували серйозного поштовху для реалізації.
Підсумки та перспективи
Підсумовуючи свої спостереження з фронту та європейських столиць, можу сказати: європейська дипломатична активізація стала одним із ключових факторів, який дозволяє Україні продовжувати боротьбу. Багатовимірна європейська підтримка — військова, фінансова та дипломатична — формує надійний фундамент для українського опору.
Для мене, як журналіста, який висвітлює цей конфлікт від 2014 року, очевидно, що сильна європейська позиція є необхідною умовою для успішного завершення війни. І саме тому повернення Європи як повноцінного учасника переговорного процесу є одним із найважливіших дипломатичних досягнень останнього періоду.
