З 2014 року я спостерігаю за різними спробами “швидко вирішити” конфлікт на сході України. Мінські угоди, численні перемир’я, міжнародні ініціативи… Результат завжди був однаковим – тимчасова пауза перед новою, ще інтенсивнішою фазою протистояння. Сьогодні, коли повномасштабна війна триває вже третій рік, знову чути голоси про необхідність “швидкого миру” – цього разу з боку деяких американських бізнес-кіл.
Нещодавно The New York Times повідомила про ініціативу американського мільярдера Стіва Віткоффа, який, використовуючи особисті зв’язки з Дональдом Трампом, намагається просунути власний план “швидкого миру” для України. Це викликає серйозні запитання не лише щодо мотивів, але й потенційних наслідків такої ініціативи.
Перебуваючи безпосередньо в зоні бойових дій з перших днів війни, я можу стверджувати: коли миру прагнуть надто сильно і надто швидко – результат зазвичай виходить катастрофічним. Американське прислів’я це описує влучно: “When you want it bad, you get it bad” (Коли ти хочеш щось погано, ти отримаєш це погано).
Що стоїть за ініціативою Віткоффа
Стів Віткофф – не дипломат і не фахівець з міжнародної безпеки. Він девелопер нерухомості з Нью-Йорка, близький друг Дональда Трампа. За інформацією The New York Times, Віткофф організував низку зустрічей між українськими та російськими представниками у Стамбулі. Його мотивація викликає запитання – чому саме зараз і чому саме він?
Побувавши на передовій минулого тижня, спілкуючись з командирами бригад, я почув однозначну позицію: будь-які домовленості, що фіксують нинішню лінію фронту як новий кордон, означатимуть лише тимчасову паузу перед новим, ще масштабнішим наступом Росії. Історія це підтверджує. Після Мінських угод 2014-2015 років Росія використала “заморожений конфлікт” для підготовки повномасштабного вторгнення 2022 року.
Небезпечний прецедент “бізнес-дипломатії”
Зі своїх джерел у дипломатичних колах я дізнався, що подібні ініціативи викликають занепокоєння у професійних дипломатів. Ось чому:
По-перше, це підриває офіційні дипломатичні канали. Державний департамент США та інші урядові структури опиняються в ситуації, коли приватні особи ведуть паралельну “дипломатію” з непередбачуваними наслідками.
По-друге, бізнесмени часто керуються комерційними інтересами. На власні очі я бачив, як після відносної стабілізації ситуації на Донбасі у 2016-2021 роках деякі західні компанії поспішили повернутися до бізнесу з Росією, фактично спонсоруючи подальшу агресію.
Один з бійців 92-ї бригади, з яким я спілкувався минулого місяця під Куп’янськом, сказав фразу, яка запам’яталася: “Коли багаті говорять про мир, бідні готують могили“.
Українська перспектива
Працюючи в Києві та на фронтових позиціях протягом усієї війни, я постійно чую від українців одне: справедливий мир можливий лише за умови відновлення територіальної цілісності України та гарантій безпеки, які унеможливлять повторення агресії.
Командир артилерійського підрозділу, з яким я провів три дні на позиціях під Авдіївкою, сказав: “Ми не просто воюємо за території. Ми воюємо за право існувати як нація. Якщо Росія збереже окуповані території, це лише підтвердить їхню стратегію – захоплювати, чекати, знову захоплювати“.
Це не просто риторика. Вивчаючи російську військову доктрину та аналізуючи заяви російського керівництва, я бачу послідовну стратегію, спрямовану на заперечення українського суверенітету як такого.
Геополітичні наслідки “швидкого миру”
За умови фіксації нинішньої лінії фронту, як пропонують прихильники “швидкого миру”, геополітичні наслідки будуть руйнівними:
1. Росія отримає стратегічний виграш, підтвердивши ефективність тактики силового перекроювання кордонів.
2. Довіра до міжнародних безпекових гарантій буде остаточно підірвана.
3. Створюється небезпечний прецедент для інших потенційних конфліктів.
4. Реінтеграція мільйонів українців з окупованих територій стане неможливою.
Я неодноразово бував у населених пунктах, звільнених після російської окупації – Бучі, Ізюмі, Херсоні. Те, що я бачив там – систематичні порушення прав людини, тортури, фільтраційні табори – свідчить, що залишати людей під російською окупацією означає прирікати їх на продовження страждань.
Економічні розрахунки
Часто прихильники “швидкого миру” апелюють до економічних аргументів: війна дорого коштує всім. Це правда, але неповна.
Проаналізувавши дані про відновлення після історичних конфліктів (від Другої світової до Балкан), можна зробити висновок: “поганий мир” зрештою коштує дорожче, ніж тривалий, але справедливий шлях до стабільності.
З економічної перспективи, тимчасова фіксація лінії фронту означає:
1. Постійні військові витрати на стримування нової агресії.
2. Неможливість повноцінної відбудови без безпекових гарантій.
3. Відсутність інвестицій через перманентний ризик ескалації.
4. Втрату значної частини економічного потенціалу на окупованих територіях.
Уроки історії
Будучи свідком подій на Донбасі з 2014 року, я спостерігав, як “заморожений конфлікт” перетворився на повномасштабну війну. Цей досвід змушує згадати історичні аналогії.
Мюнхенська угода 1938 року, яка мала “забезпечити мир у наш час”, призвела до Другої світової війни менш ніж за рік. Дейтонські угоди щодо Боснії зупинили активну фазу конфлікту, але створили дисфункціональну державу з постійною напругою.
Ці уроки історії особливо актуальні сьогодні. Саме тому більшість українських військових експертів, з якими я спілкуюся, вважають, що справжня безпека можлива лише через відновлення територіальної цілісності України та створення таких оборонних можливостей, які унеможливлять нову агресію.
Перспективи справедливого миру
Що ж може бути альтернативою “швидкому миру” від непрофесійних посередників?
1. Посилення української обороноздатності, що змусить Росію усвідомити неможливість військової перемоги.
2. Професійний дипломатичний процес із залученням досвідчених фахівців, а не бізнесменів із конфліктом інтересів.
3. Чіткі безпекові гарантії, можливо, через інтеграцію України в існуючі оборонні альянси.
4. Міжнародний механізм відповідальності за воєнні злочини.
Я бачив на власні очі, що трапляється, коли мир намагаються купити ціною принципів. На Донбасі ціна таких компромісів вимірювалася тисячами життів, коли тимчасове “перемир’я” переросло в повномасштабну війну.
Висновок
Ініціативи “швидкого миру” від непрофесійних посередників, як-от Стів Віткофф, несуть у собі ризик повторення помилок минулого. Як журналіст, який безпосередньо спостерігав за розвитком конфлікту від перших днів у 2014 році, я переконаний: справжній мир вимагає не швидких рішень, а справедливих і стійких.
Зараз, коли Україна продовжує боронитися в найважчих умовах, принципово важливо не плутати тимчасову паузу в бойових діях зі справжнім миром. Історія вчить нас, що компроміси, які ігнорують фундаментальні причини конфліктів, лише відкладають і посилюють майбутні кризи.
Як сказав мені один з командирів на передовій: “Ми боремося не просто за територію – ми боремося за можливість жити без страху завтра“.
