Мирний план Росії щодо України: що приховує Кремль
Останніми тижнями з Кремля надходять сигнали про готовність до переговорів з Україною. Як військовий журналіст, який висвітлює конфлікт від 2014 року, я бачив подібні “мирні ініціативи” неодноразово. І щоразу вони приховували намір Росії перегрупуватися, отримати тактичну перевагу або розколоти міжнародну підтримку України.
Зараз ми спостерігаємо схожий сценарій. Кремль активізував дипломатичний фронт, направивши чіткі сигнали до Вашингтона та європейських столиць. Путін запропонував “мирний план”, що передбачає заморожування фронту по нинішніх позиціях, відмову України від вступу до НАТО та скасування санкцій.
Працюючи на передовій з 2014 року, я мав можливість неодноразово спостерігати, як “мирні ініціативи” Росії корелювали з військовою ситуацією на фронті. Коли російським силам потрібен був час, з’являлись пропозиції про тимчасове припинення вогню. Коли потрібен був політичний маневр – висувались “компромісні” умови.
Поточна ситуація на фронті
Сьогодні ситуація аналогічна. Російські війська відчувають значне напруження на фронті, особливо на Курському напрямку, де українські сили провели успішну контрнаступальну операцію. Кремль розуміє, що його ресурси не безмежні, а мобілізаційний потенціал має свої обмеження.
За даними моїх джерел у військовому командуванні, російська армія втратила від 350 до 500 тисяч військових убитими та пораненими. Це колосальні цифри, які змушують керівництво РФ шукати шляхи для стратегічної паузи.
Паралельно Росія готується до тривалої війни. На фоні “мирної риторики” збільшується виробництво зброї та боєприпасів, відбувається мілітаризація економіки, підписуються нові контракти з Північною Кореєю та Іраном. Нещодавня поїздка Путіна до КНДР – яскраве підтвердження цих намірів.
Свідчення з передової
Під час спілкування з офіцерами на різних ділянках фронту я часто чую одне й те саме: російські війська адаптуються, вчаться на помилках і готуються до тривалого протистояння. Ніхто з них не вірить у щирість “мирних планів” Кремля.
Фінансові аналітики, з якими мені довелося спілкуватися, підтверджують: російський бюджет переорієнтовано на військові потреби. За останній рік витрати на оборону зросли до рекордних 6% ВВП, що свідчить про підготовку до затяжного конфлікту, а не до миру.
Справжні цілі “мирного плану”
Примітно, що “мирний план” Росії передбачає залишення під її контролем окупованих територій. Це свідчить про головну мету – легітимізувати загарбання чужих земель через дипломатичний процес. Під час роботи на звільнених територіях я спілкувався з місцевими жителями, які пережили російську окупацію. Їхні свідчення про репресії, катування та знищення української ідентичності – це нагадування, чим насправді є російський “мир”.
Західні партнери України розуміють маніпуляції Кремля. Про це свідчать нещодавні заяви керівництва США та ЄС. Державний секретар США Ентоні Блінкен під час останнього візиту до Києва підтвердив незмінність підтримки, а канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив, що будь-які переговори мають відбуватися за участі України та з урахуванням її інтересів.
Інформаційний компонент
Окремої уваги заслуговує інформаційна складова кремлівської “мирної ініціативи”. Російські пропагандистські ресурси посилюють наративи про “миролюбність” Росії та “мілітаризм” України. Моніторинг, який ми проводимо в Urknews.online, показує синхронізацію цих месиджів з висловлюваннями проросійських політиків у європейських країнах.
Варто згадати, що попередні “мирні ініціативи” Росії призводили до ескалації. Після Мінських угод, які мали зупинити війну на Донбасі, Росія перегрупувалася і продовжила нарощувати присутність на окупованих територіях, що врешті призвело до повномасштабного вторгнення.
Аналіз та висновки
Аналізуючи нинішню ситуацію та порівнюючи її з попередніми епізодами “російського миротворчества”, можна зробити висновок: нинішній “мирний план” – це тактичний маневр, спрямований на досягнення кількох цілей:
1. Отримання тактичної паузи для перегрупування та відновлення військового потенціалу
2. Розкол єдності західних країн щодо підтримки України
3. Підрив морального духу українців та створення ілюзії безальтернативності компромісу
4. Легітимізація територіальних захоплень через переговорний процес
Під час перебування на передовій минулого місяця я розмовляв з командиром одного з підрозділів, який брав участь у боях за Авдіївку. Його слова були промовистими: “Росія говорить про мир, коли їй потрібно перепочити. І атакує, коли відчуває слабкість. Єдиний спосіб досягти справжнього миру – це зробити ціну війни для агресора неприйнятною”.
Україна, зі свого боку, має чітку позицію: мир має бути справедливим і базуватися на нормах міжнародного права. Як заявив президент Зеленський, основою для переговорів може бути лише формула, що передбачає відновлення територіальної цілісності України та відшкодування збитків.
У підсумку, “мирний план” Росії – це спроба зафіксувати свої територіальні здобутки та створити умови для наступних агресивних дій. Історія російсько-українського конфлікту доводить: поступки агресору лише заохочують його до подальшої ескалації. Справжній мир можливий лише тоді, коли Росія усвідомить неможливість досягнення своїх цілей військовим шляхом.
