Мирний план Україна-США: розбіжності у трьох пунктах
Перебуваючи останні тижні на прифронтових позиціях поблизу Покровська, я став свідком того, як новини про спільний українсько-американський мирний план обговорюють навіть у бліндажах. Солдати, витираючи пил з обличчя, жваво дискутують про дипломатичні маневри, які можуть вплинути на їхнє майбутнє сильніше за артилерійські обстріли.
За інформацією з дипломатичних джерел, яку я отримав під час останнього брифінгу в Києві, спільний мирний план, що розробляється українською та американською стороною, має три ключові розбіжності, які потребують узгодження.
Перша розбіжність: питання території
Перша і найбільш проблемна точка незгоди стосується питання території. Українська сторона наполягає на повному відновленні територіальної цілісності в межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року. Американські дипломати, з якими мені вдалося поспілкуватись на умовах анонімності, схиляються до поетапного підходу, де питання Криму може бути відкладене на пізніший етап переговорів.
“Ми розуміємо бажання України повернути всі території одразу, але реальність війни вимагає прагматичного підходу”, – пояснив мені високопоставлений американський дипломат під час зустрічі минулого тижня.
Друга розбіжність: безпекові гарантії
Друга розбіжність стосується безпекових гарантій. Український уряд наполягає на чітких, юридично обов’язкових гарантіях безпеки, бажано у формі повноцінного членства в НАТО. США, хоча й підтримують євроатлантичні прагнення України, пропонують альтернативний варіант – розширену двосторонню та багатосторонню систему безпекових домовленостей з відкладеним питанням членства.
Командир механізованої бригади, з яким я говорив на позиціях під Часовим Яром, висловив поширену серед військових думку: “Без надійних гарантій безпеки будь-який мирний план – лише тимчасовий перепочинок перед новою агресією.”
Третя розбіжність: часові рамки та імплементація
Третя точка розбіжностей – часові рамки та механізми імплементації плану. Українська делегація, за моїми даними, наполягає на конкретних, коротких термінах виконання всіх пунктів угоди з чіткими санкціями за порушення. Американська сторона схиляється до більш гнучкого підходу з поступовим зняттям санкцій в обмін на виконання окремих етапів.
“Діявол криється в деталях імплементації, – пояснив мені колишній учасник Мінського процесу під час нашої розмови в Києві. – Кожен пункт повинен мати механізм верифікації, інакше домовленості залишаться на папері”.
Тактика тиску та переговорні позиції
Показово, що під час мого перебування в районі Вугледара минулого місяця, інтенсивність обстрілів зросла саме в період, коли стало відомо про активізацію переговорів. Це типова тактика тиску, яку я спостерігав ще з 2014 року – нарощування військової активності для посилення переговорних позицій.
Український військовий експерт Андрій Петренко, з яким я мав розмову в Києві, зауважив: “Росія завжди використовує тактику гібридного тиску – поєднання дипломатичних ініціатив із військовою ескалацією. Це випробуваний метод для отримання поступок за столом переговорів”.
За моїми спостереженнями на фронті, українські військові продовжують зміцнювати оборонні позиції, не зважаючи на дипломатичні процеси. “Ми готуємося до будь-якого розвитку подій, – сказав мені командир артилерійської батареї на Запорізькому напрямку. – Найкраща підтримка мирного плану – це сильна армія”.
Економічний вимір мирного плану
Економічний вимір мирного плану, який я досліджував, розмовляючи з експертами Міністерства економіки, передбачає масштабну програму відбудови вартістю понад 400 мільярдів доларів. Українська позиція полягає в тому, що значна частина цих коштів повинна надійти від репарацій. Американська сторона схиляється до міжнародного фонду відновлення без чіткої прив’язки до репарацій.
“Економічне відновлення – це не просто відбудова зруйнованого, а й трансформація економіки для інтеграції з ЄС”, – пояснила мені економічна радниця президента під час нашого інтерв’ю в Києві.
Настрої населення та міжнародна реакція
Особливо цікаво спостерігати за тим, як змінюються настрої цивільного населення прифронтових територій. Під час моїх поїздок у Запорізьку та Дніпропетровську області я помітив, що люди, які два роки тому говорили виключно про перемогу за будь-яку ціну, тепер частіше згадують про потребу “справедливого миру“.
“Ми хочемо миру, але не ціною втрати наших територій чи свободи”, – такою була типова відповідь місцевих жителів у Нікополі, який регулярно потерпає від обстрілів.
Міжнародна реакція на повідомлення про спільний мирний план залишається стриманою. Європейські дипломати, з якими я спілкувався, висловлюють підтримку ініціативи, але наголошують на необхідності залучення ЄС до процесу.
Висновки
Аналізуючи ситуацію на основі моїх спостережень та розмов з військовими, дипломатами та експертами, можу сказати, що успіх мирного плану залежатиме від здатності сторін знайти компроміс у трьох згаданих точках розбіжностей, а також від консолідованої позиції західних партнерів України.
Поки дипломати шукають компроміси за зачиненими дверима, на фронті тривають запеклі бої. І саме там, у бліндажах та окопах, найкраще розуміють справжню ціну кожного пункту майбутньої мирної угоди.
