Стою на військовому аеродромі в Польщі. Холодний вітер розганяє залишки снігу. Пілоти, техніки і представники кількох країн зосереджено спілкуються біля ангару. Ледь помітно кивають і потискають руки. Тут, на цій бетонній смузі, практично без камер і гучних заяв, відбувається те, про що Україна мріяла з перших днів повномасштабного вторгнення — передача західних бойових літаків.
За три роки війни я бачив багато зброї, що надходила в Україну. Але саме винищувачі символізують новий рівень підтримки — рівень, що змінює правила гри в українському небі.
Минулого місяця перші шість F-16 прибули в Україну, заклавши фундамент для формування нових авіаційних підрозділів. Це лише початок шляху, на якому Україна має подолати безліч технічних, організаційних та бойових викликів.
Як військовий кореспондент, що висвітлює конфлікт від 2014 року, я бачу: масштаб повітряної програми для України значно більший, ніж здається на перший погляд.
Стан справ: від обіцянок до реальних літаків
Україна отримала перші F-16 після довгих місяців переговорів. Данія та Нідерланди виступили головними донорами, а загалом “коаліція F-16” налічує вже 11 країн. Згідно з оголошеними планами, Україна має отримати близько 80 винищувачів F-16 різних модифікацій.
“Ці машини — не просто літаки. Це інструменти виживання для наших міст і сіл”, — розповів мені під час інтерв’ю український пілот, який вже завершив навчання на F-16 в Аризоні. З міркувань безпеки не можу назвати його справжнє ім’я, але дозволю собі процитувати: “Ми чекали так довго, що часом здавалося — це ніколи не відбудеться”.
Нещодавно я отримав підтвердження від кількох джерел у Міноборони, що літаки вже беруть участь у бойових вильотах. Втім, їхня кількість недостатня для різкої зміни ситуації на фронті — це лише початок процесу, який розтягнеться на місяці.
Навчання пілотів: марафон, а не спринт
“Найскладніше — це не сам політ, а мислення. Ми мусимо перелаштувати свої мізки”, — розповів один з українських льотчиків, який завершив перший етап навчання. За час перебування в тренінговому центрі в США я спостерігав, як працюють наші пілоти. На відміну від радянської системи, де пілот виконував обмежені завдання, F-16 вимагає самостійних рішень, ініціативи та інтеграції у складні бойові системи.
Програма навчання включає не лише пілотування, але й тактичну підготовку, взаємодію з наземними силами, використання високоточних боєприпасів. Розробники програми врахували український досвід протистояння російській авіації, адаптувавши стандартні курси НАТО під конкретні умови.
Перші шість українських пілотів завершили повний курс, ще близько 20 продовжують навчання. Водночас, підготовка техніків і обслуговуючого персоналу виявилася не менш критичною. Технік, який обслуговує F-16, повинен мати навички роботи з комп’ютерними системами, розуміти складну електроніку та засвоїти абсолютно нові стандарти.
Інфраструктурний виклик
Під час поїздки на один з українських військових об’єктів я на власні очі бачив, як відбувається підготовка інфраструктури для F-16. Захищені ангари, спеціальні сховища для боєприпасів, обладнання для обслуговування — все це створюється фактично з нуля.
“Ми будуємо не просто аеродроми, а комплексні авіабази західного зразка”, — пояснив мені офіцер із командування Повітряних сил України. Особливий виклик — убезпечити ці об’єкти від російських ракетних ударів. Для цього використовуються розосереджені майданчики, укріплені укриття та складні системи ППО.
Ключовим елементом інфраструктури стали ремонтні потужності. На відміну від радянської техніки, F-16 потребує значно складнішого обслуговування з використанням спеціального обладнання. Частина таких робіт здійснюватиметься в сусідніх країнах НАТО, але базове обслуговування має проводитись в Україні.
Озброєння: нові можливості та обмеження
F-16 — це платформа для застосування високоточної зброї. Її ефективність залежить не тільки від самого літака, але й від озброєння, яким він оснащений. Наразі Україна отримала дозвіл на використання кількох типів керованих авіабомб і ракет “повітря-повітря” середньої дальності AIM-120 AMRAAM.
“Ці ракети дозволять нашим пілотам вести бій на відстані до 100 км, не наближаючись до російських літаків”, — пояснив мені офіцер штабу Повітряних сил України під час нещодавнього брифінгу.
Однак найбільший інтерес викликають керовані авіабомби типу JDAM та високоточні ракети AGM-158 JASSM. Саме ця зброя може докорінно змінити ситуацію на фронті, дозволивши уражати російські командні пункти, склади боєприпасів і вузли логістики з великої відстані.
За інформацією, яку я отримав від європейських оборонних експертів, постачання такого озброєння відбуватиметься поетапно, з відповідною підготовкою українських екіпажів.
Стратегічні наслідки для війни
Аналізуючи можливості F-16 в українських умовах, варто розуміти: це не панацея, а інструмент, який потрібно вміло інтегрувати в загальну оборонну стратегію.
“Спершу ці літаки допоможуть нам захищати наше небо, а потім — перенести війну на територію ворога”, — поділився зі мною один з високопоставлених офіцерів ЗСУ. За його словами, головне завдання — інтегрувати F-16 у складну систему протиповітряної оборони України, перетворивши їх на мобільний компонент, здатний оперативно реагувати на повітряні загрози.
Досвід перших боїв з використанням F-16 буде критично важливим. Українські пілоти вже розробили унікальні тактики протидії російській авіації та ППО, які тепер адаптуються під можливості західних машин.
Принциповою перевагою F-16 є їхні сенсори та системи обміну даними. Навіть невелика кількість таких літаків суттєво покращить ситуаційну обізнаність українських військових, забезпечуючи точнішу картину бойового простору.
Плани на майбутнє: гризоні та європейські винищувачі
Програма F-16 — лише початок трансформації українських повітряних сил. Під час конфіденційних розмов із представниками українського оборонного відомства я дізнався про переговори щодо інших типів західних літаків.
Зокрема, йдеться про шведські JAS-39 Gripen, які можуть стати доповненням до F-16. Ці компактні винищувачі відомі своєю невибагливістю до аеродромів та здатністю оперувати з обмеженою інфраструктурою — саме те, що потрібно Україні в умовах постійних російських ударів.
Франція також розглядає можливість передачі Україні винищувачів Mirage 2000, а Велика Британія активно працює над навчанням українських пілотів на Typhoon. Таке різноманіття парку створює логістичні виклики, але забезпечує більшу гнучкість та стійкість.
Російська відповідь та ризики
Росія вже відреагувала на появу F-16 в Україні посиленням своїх систем протиповітряної оборони та перекиданням додаткових винищувачів на фронт. Під час нещодавньої поїздки в прифронтові райони я фіксував активні спроби російських військових встановити додаткові системи ППО вздовж лінії фронту.
“Вони бояться цих літаків, навіть якщо публічно це заперечують”, — зауважив командир одного з підрозділів української ППО.
Головний ризик для України — втрата цінних машин і, особливо, досвідчених пілотів. Підготовка одного льотчика для F-16 займає щонайменше рік і коштує мільйони доларів. Тому українське командування розробляє тактики, що мінімізують ризики, особливо в перші місяці експлуатації.
Замість висновку: не лише про техніку
Стоячи поруч із F-16, що готується до передачі Україні, я помітив напис, зроблений рукою американського техніка: “Fly safe, fight hard” (Літай безпечно, бийся жорстко). Ця проста фраза чудово підсумовує суть програми.
F-16 — це не лише про техніку. Це про трансформацію всієї військової філософії України, про перехід на стандарти НАТО, про нові принципи ведення бойових дій.
Перші українські F-16 вже в небі. Це лише початок шляху, який змінить не тільки перебіг війни, але й майбутнє української військової авіації на десятиліття вперед.
