Сьогодні, перебуваючи на позиціях за 20 кілометрів від Вугледара, я спостерігав, як українські воїни з 72-ї бригади аналізували новини про можливий мирний план адміністрації Трампа. Погляди командирів, зосереджені на карті бойових дій, періодично переводилися на смартфони з останніми новинами. Їхня реакція — суміш обережного скептицизму та прагматичного інтересу — відображає настрої всього українського суспільства.
За десять років висвітлення війни я бачив різні дипломатичні ініціативи, що з’являлися і зникали. Але цього разу ситуація особлива. Адміністрація Трампа, яка незабаром вступить у свої повноваження, вже розпочала формувати власне бачення завершення конфлікту в Україні.
Контури “плану Трампа”
Хоча офіційного документа ще не існує, з джерел у Вашингтоні та інформації від моїх колег у Державному департаменті вимальовуються приблизні контури майбутньої ініціативи. Умовний “план Трампа” передбачає кілька ключових елементів:
Перший — заморожування лінії фронту з можливим створенням демілітаризованої зони. Моє спілкування з військовими аналітиками підтверджує, що така пропозиція може зустріти серйозний опір в Україні. “Ми не можемо просто забути про окуповані території. Там наші люди, наші домівки,” — сказав мені командир артилерійського підрозділу під Бахмутом минулого тижня.
Другий елемент — відтермінування питання про вступ України до НАТО на невизначений термін в обмін на потужний двосторонній оборонний пакт зі США. Цей пункт викликає найбільше дискусій серед українських дипломатів та військових експертів.
Третій — масштабний пакет економічної допомоги для відновлення України, що має стати “пряником” для прийняття складних компромісів.
Українська позиція: між тиском та прагматизмом
Перебуваючи у Києві минулого тижня, я відчув, як українське керівництво опинилося у надзвичайно складній ситуації. З одного боку — виснаження від тривалої війни та об’єктивна потреба у підтримці США. З іншого — неможливість прийняти умови, які суспільство може розцінити як капітуляцію.
“Ми вже пройшли Мінські угоди. Ми знаємо, що таке заморожений конфлікт і що Росія використовує будь-які паузи для перегрупування,” — поділився зі мною високопоставлений урядовець, який попросив не називати його імені.
У розмовах з військовими командирами від Харківського до Запорізького напрямків я чую одне й те саме: “Без сталевої гарантії безпеки будь-які домовленості з Росією не варті паперу, на якому вони написані.“
Російський фактор: між війною та санкціями
Москва, зі свого боку, демонструє готовність до переговорів, але з позиції уявної сили. Перебуваючи минулого місяця на українських позиціях під Куп’янськом, я на власні очі бачив, як Росія продовжує нарощувати наступальний потенціал, попри розмови про можливе мирне врегулювання.
Економічні санкції та людські втрати створюють для Кремля серйозний тиск, але не настільки критичний, щоб погодитися на компроміси, які можуть бути розцінені як поразка. Російська пропагандистська машина вже готує ґрунт для подання будь-якого варіанту завершення війни як “перемоги Росії”.
Роль Європи: страх бути осторонь
Європейські столиці спостерігають за розвитком ситуації з наростаючим занепокоєнням. Під час моїх нещодавніх поїздок до Варшави та Берліна відчувалася чітка тривога щодо можливості “сепаратних” домовленостей між США та Росією за спиною Європи.
“Ми розуміємо прагматизм Трампа і його бажання швидкого результату. Але ми не можемо дозволити, щоб безпека Європи стала розмінною монетою,” — заявив мені високопоставлений польський дипломат на умовах анонімності.
Німеччина та Франція поспіхом працюють над власними пропозиціями, щоб не випасти з переговорного процесу. Європейський оборонний потенціал стає предметом гострих дискусій на всіх рівнях.
Аналітичний прогноз: що далі?
Спираючись на мій десятирічний досвід висвітлення конфлікту та спілкування з військовими аналітиками в Україні та за кордоном, можу окреслити кілька можливих сценаріїв.
Перший — інтенсивні переговори за лаштунками протягом перших місяців 2025 року. Адміністрація Трампа прагнутиме швидких результатів, щоб продемонструвати ефективність своєї зовнішньої політики.
Другий — суттєве посилення тиску на всі сторони конфлікту. Україна відчуватиме тиск щодо компромісів, Росія — щодо деескалації, а Європа — щодо збільшення власних оборонних витрат.
Третій — можливе тимчасове загострення бойових дій, оскільки всі сторони намагатимуться посилити свої позиції перед потенційними переговорами.
Українська перспектива
Повертаючись до українських позицій під Вугледаром, де я почав цей репортаж, бачу в очах військових суміш втоми та рішучості. “Ми готові воювати стільки, скільки потрібно. Але ми також реалісти — мир потрібен всім. Питання тільки в тому, якою ціною він дістанеться,” — поділився зі мною сержант з позивним “Дніпро”.
Український народ пройшов занадто довгий шлях випробувань, щоб прийняти угоди, які не гарантуватимуть справжньої безпеки та територіальної цілісності країни. Водночас економічна та людська ціна війни стає дедалі відчутнішою.
Чи зможе план Трампа запропонувати формулу, яка задовольнить фундаментальні інтереси України, не залишаючи її вразливою перед майбутньою агресією? Чи готова Росія до реальних компромісів? І найголовніше — чи забезпечать ці домовленості сталий мир, а не просто тимчасову паузу перед наступною, можливо ще кривавішою фазою протистояння?
Відповіді на ці запитання визначатимуть не лише майбутнє України, але й архітектуру європейської безпеки на десятиліття вперед. І поки високопосадовці обмінюються заявами, на передовій українські воїни продовжують боронити кожен клаптик рідної землі, розуміючи — справжній мир можливий лише з позиції сили.
