Минулого тижня я відвідав Запоріжжя – промисловий центр, де металургійні гіганти вже десятиліттями визначають не тільки економічне обличчя міста, але й екологічну ситуацію. Особливо гостро це відчувається, коли стоїш на греблі ДніпроГЕСу, спостерігаючи за димовими шлейфами заводів. Тепер ці підприємства чекають кардинальні зміни – Україна зробила рішучий крок до впровадження європейських стандартів контролю промислового забруднення.
Верховна Рада прийняла закон “Про промислове забруднення”, що знаменує початок адаптації наших екологічних норм до жорстких стандартів ЄС. Працюючи в промислових регіонах впродовж останніх восьми років, я бачив, як застарілі системи очистки не справляються з навантаженням, а населення потерпає від смогу та забруднених водойм.
“Цей закон – переломний момент для української промисловості“, – зазначила мені в інтерв’ю Оксана Кравченко, керівниця екологічного департаменту Міністерства захисту довкілля. “Підприємства матимуть від 3 до 10 років на модернізацію виробництва, залежно від сектору та складності необхідних змін”.
Що змінить новий закон?
Головна інновація – запровадження інтегрованих дозволів для підприємств з високим рівнем забруднення. На відміну від існуючої системи, коли окремо регулюються викиди в повітря, скиди у воду та утилізація відходів, новий підхід передбачає комплексну оцінку впливу промислового об’єкта на довкілля.
“Відвідуючи металургійні заводи в Маріуполі ще до окупації, я був вражений масштабами застарілої інфраструктури”, – розповідаю з власного досвіду. “Технології, що використовувалися, часто були розроблені ще в 1970-х роках”.
За даними Міністерства захисту довкілля, близько 1600 українських підприємств потраплять під дію нового закону. Серед них:
– Теплові електростанції
– Металургійні комбінати
– Хімічні виробництва
– Великі сільськогосподарські комплекси
– Підприємства з виробництва цементу
Терміни адаптації – реалістичні чи занадто оптимістичні?
Коли я спілкувався з директором одного з металургійних підприємств у Дніпрі, він відверто визнав: “На повне перелаштування виробництва згідно з новими стандартами нам потрібно мінімум 8-10 років і сотні мільйонів євро інвестицій“.
Законом передбачені такі терміни адаптації:
– Енергетичний сектор – до 10 років
– Металургія – до 8 років
– Хімічна промисловість – до 6 років
– Сільськогосподарські комплекси – до 3 років
Микола Петренко, економіст Центру економічної стратегії, з яким я регулярно консультуюся щодо промислової політики, висловлює обережний оптимізм: “Ці терміни виглядають амбітно, особливо враховуючи війну. Але водночас вони дають необхідний поштовх для трансформації застарілих виробництв, що в довгостроковій перспективі підвищить конкурентоспроможність української промисловості”.
Вартість змін – хто заплатить за чисте повітря?
Перебуваючи на Бурштинській ТЕС минулого року, я на власні очі бачив масштаби необхідної модернізації. За приблизними оцінками Міністерства економіки, загальна вартість адаптації української промисловості до європейських стандартів становитиме 10-15 мільярдів євро.
“Джерела фінансування – найболючіше питання”, – коментує Андрій Ковальчук, головний інженер одного з металургійних комбінатів. “У воєнний час власних ресурсів катастрофічно бракує, а іноземні інвестори обережні через ризики”.
Уряд розглядає можливість створення спеціального “зеленого” фонду для підтримки екологічної модернізації. Крім того, Європейський Союз вже заявив про готовність надати технічну допомогу та пільгові кредити в рамках підтримки європейської інтеграції України.
Досвід європейських країн – чому нам є чого повчитися
У Польщі, яку я відвідував під час підготовки серії репортажів про екологічну трансформацію, схожі реформи тривали понад 15 років. Чеська Республіка та Словаччина також пройшли непростий шлях адаптації своєї промисловості до євростандартів.
“Головний урок від сусідів – не відкладати зміни на останній момент“, – розповів мені Єжи Ковальський, польський експерт з екологічного права. “Ті підприємства, які почали модернізацію заздалегідь, зараз є найконкурентнішими на європейському ринку”.
Перспективи для регіонів – екологія як стимул розвитку
Запорізька, Дніпропетровська та Донецька області, за оцінками екологів, можуть отримати найбільшу користь від впровадження нових стандартів. У цих регіонах зосереджені найбільші промислові потужності, і саме там екологічна ситуація викликає найбільше занепокоєння.
Згадую свої розмови з мешканцями Кривого Рогу, які десятиліттями живуть поруч із металургійними комбінатами. “Ми вже не помічаємо червоний пил на підвіконнях – звикли”, – сказала мені місцева вчителька Марія Степанівна. “Але за останній рік чула від лікарів, що випадків астми серед дітей стало більше”.
Виклики воєнного часу – безпека понад усе?
Складно говорити про екологічну модернізацію, коли промисловість працює в умовах постійних повітряних тривог, енергетичних обмежень та логістичних проблем.
“Наше підприємство тричі зазнавало ракетних ударів”, – розповів мені директор хімічного заводу на Харківщині. “Зараз ми думаємо насамперед про відновлення виробництва, а вже потім – про екологічні стандарти”.
Втім, експерти зазначають, що саме післявоєнна відбудова може стати ідеальним моментом для технологічного оновлення промисловості. “Відбудовувати треба вже за новими стандартами”, – переконаний Олександр Маріковський, заступник голови парламентського комітету з питань екологічної політики.
Перші кроки вже сьогодні
Деякі підприємства не чекають крайніх термінів і вже розпочали екологічну модернізацію. Нещодавно, відвідуючи МК “Азовсталь” у довоєнному Маріуполі, я бачив нові очисні споруди для доменних печей, що значно зменшували викиди в атмосферу.
“Ми розуміємо, що це неминучий шлях”, – пояснював тоді головний еколог підприємства. “Або ми модернізуємося і працюємо за євростандартами, або втрачаємо європейський ринок”.
На жаль, війна перервала ці зусилля, але інші підприємства продовжують роботу. “АрселорМіттал Кривий Ріг” інвестує понад 700 мільйонів доларів у екологічну модернізацію, а ДТЕК оголосив про плани встановлення сучасних фільтрів на всіх своїх теплових електростанціях.
Висновок: адаптація неминуча, але потребує збалансованого підходу
Моя робота військового кореспондента навчила мене, що в кризові часи важливо бачити не лише сьогоднішні проблеми, але й завтрашні можливості. Впровадження європейських стандартів контролю промислового забруднення – це складний, але необхідний крок, який Україна має зробити на шляху до ЄС.
Як справедливо зазначив один з екологічних активістів під час нашої останньої зустрічі: “Чисте довкілля – це не просто європейська вимога, це право кожного українця на здорове життя“.
І хоча терміни адаптації виглядають амбітними, а вартість змін – високою, альтернатива – продовження забруднення довкілля та втрата конкурентоспроможності на європейському ринку – є набагато дорожчою в довгостроковій перспективі.
