Чому звання журналістів колаборантів України досі не скасовано?
Десятки наших колег, які перейшли на бік ворога після 2014 року, досі офіційно залишаються членами Національної спілки журналістів України. Здавалося б, за десять років війни можна було виключити зрадників з професійних об’єднань, але реальність значно складніша.
Минулого тижня я повернувся з Маріуполя, де спілкувався з колишніми колегами, які залишилися в окупації. Одне з питань, яке хвилює багатьох — чому ті, хто відкрито працює на російські пропагандистські ЗМІ, формально досі належать до української журналістської спільноти.
Маріупольська журналістка Валентина П. (ім’я змінено з міркувань безпеки), яка виїхала до Запоріжжя в 2022-му, розповіла, що її колишня колега тепер веде щоденні ефіри на російському телеканалі “Известия”, розповідаючи про “успіхи відновлення міста”.
“Вона використовує своє членство в НСЖУ як доказ того, що її діяльність легітимна. Каже, мовляв, якби я була зрадницею, мене б виключили”, — розповідає Валентина.
Судові рішення та професійна спільнота
З початку повномасштабного вторгнення суди винесли вже близько двох десятків вироків журналістам-колаборантам. Здебільшого заочно, бо більшість обвинувачених перебуває на окупованих територіях або в Росії. Проте навіть після судових рішень їхні імена часто залишаються в реєстрах професійних спілок.
“На нашу організацію чиниться колосальний тиск із різних боків“, — пояснює Сергій Томіленко, голова НСЖУ, з яким я спілкувався телефоном. “З одного боку — правоохоронні органи, які вимагають негайного виключення всіх підозрюваних. З іншого — європейські партнери, які наполягають на презумпції невинуватості та дотриманні всіх процедур”.
За словами Томіленка, проблема має кілька вимірів. По-перше, чинний статут спілки, затверджений ще в мирний час, передбачає складну процедуру виключення. По-друге, багато колаборантів мешкають на тимчасово окупованих територіях, і фізично зібрати первинні організації для їх виключення неможливо.
Володимир Мостовий, журналіст із 45-річним стажем, каже, що ситуація вимагає термінових змін: “Не можна тримати в одній організації і тих, хто гине, висвітлюючи бойові дії, і тих, хто допомагає окупантам. Це підриває довіру до професії загалом”.
Втрати професійної спільноти
З початку вторгнення під час виконання професійних обов’язків загинуло понад 60 українських журналістів. Десятки стали біженцями, сотні втратили роботу. На цьому тлі колаборація колишніх колег сприймається особливо болісно.
“Я бачив, як мої товариші ризикували життям, щоб розповісти правду про Маріуполь, а тепер на російських каналах виступають люди з нашими прес-картками”, — розповідає Артем, фотокореспондент, який працював у прифронтовій зоні з 2015 року.
Складнощі визначення колаборації
Ситуація ускладнюється тим, що деякі журналісти-колаборанти стверджують, ніби їх змусили працювати під тиском. Проте правоохоронці розрізняють вимушену співпрацю та свідомий перехід на бік ворога.
“Є чітка різниця між тим, хто опинився в заручниках ситуації, і тим, хто з ентузіазмом просуває ворожу пропаганду”, — пояснює представник СБУ, який побажав залишитися анонімним.
Минулого місяця Печерський районний суд Києва засудив заочно до 12 років ув’язнення журналістку з Бердянська, яка після окупації міста очолила російське пропагандистське видання. За інформацією прокуратури, вона “добровільно погодилася співпрацювати з окупаційною адміністрацією та активно поширювала матеріали, спрямовані на підтримку збройної агресії проти України”.
Пошук вирішення проблеми
У НСЖУ кажуть, що зараз готують зміни до статуту, які спростять процедуру виключення за колабораціонізм. Але цей процес також вимагає проведення з’їзду, що під час війни організаційно складно.
“Ми прагнемо знайти баланс між необхідністю очистити професійне середовище від колаборантів і дотриманням правових процедур”, — наголошує Томіленко.
Тим часом на окупованих територіях ситуація для журналістів, які відмовляються співпрацювати з окупантами, стає дедалі небезпечнішою. За даними правозахисних організацій, десятки медійників зазнали переслідувань, катувань або були змушені виїхати.
Майбутнє професійної спільноти
Для професійної спільноти питання стоїть гостро: як захистити репутацію професії, дотримуючись при цьому демократичних принципів? Чи можуть професійні об’єднання випереджати судові рішення? Як розрізнити тих, хто працює під примусом, і тих, хто зрадив добровільно?
Марина К., журналістка з Херсона, яка зараз працює в Києві, вважає, що журналістським спілкам час зайняти більш рішучу позицію: “Коли я бачу, як колишні колеги цинічно брешуть в ефірах про “визволення” наших міст, а потім розповідають місцевим, що вони досі члени українських спілок — це виглядає як знущання“.
Подібні ситуації спостерігаються і в інших професійних об’єднаннях — серед письменників, адвокатів, лікарів. Війна поставила перед громадськими організаціями питання, на які немає простих відповідей.
Проте одне зрозуміло: чим довше затягуватиметься процес очищення професійних спільнот від колаборантів, тим більшою буде недовіра до самих цих інституцій. І тим складніше буде відновлювати професійну солідарність після перемоги.
Працюючи над цим матеріалом, я згадав слова свого першого редактора: “Журналістика — це не просто професія, це позиція“. Сьогодні ця позиція має бути особливо чіткою.
