Церкви стали фільтраційними центрами на окупованих територіях — розслідування
Протягом останніх місяців ми з колегами зібрали численні свідчення про нову тривожну тенденцію на тимчасово окупованих територіях України. Церковні будівлі, які віками були символами духовного притулку, російські окупанти перетворюють на місця примусової фільтрації цивільного населення. Моя остання поїздка на щойно звільнені території Донецької області відкрила шокуючу картину трансформації релігійних споруд.
Церкви у Волновасі, Маріуполі та низці менших населених пунктів систематично використовуються як центри фільтрації, де місцеве населення змушене проходити принизливі перевірки. За свідченнями евакуйованих жителів, ці процедури часто супроводжуються психологічним тиском та погрозами.
“Нас тримали у церкві Святого Миколая три доби. Забрали телефони, перевіряли всі особисті речі. Чоловіків відводили на окремі допити, деякі не повертались”, — розповіла мені 56-річна Олена з Маріуполя, якій вдалось виїхати на підконтрольну територію минулого місяця.
Тактика використання релігійних споруд
Перетворення храмів на фільтраційні центри має свою логіку. Церкви зазвичай мають зручне розташування в центрі населених пунктів, міцні стіни та достатню площу для утримання великої кількості людей. Окрім того, такі дії мають очевидний психологічний ефект — використання сакральних просторів для залякування населення.
За даними, які вдалося зібрати, найбільше таких випадків зафіксовано у парафіях, що перебувають під впливом УПЦ Московського Патріархату. Настоятелі деяких церков відкрито співпрацюють з окупаційною адміністрацією, виправдовуючи свої дії “необхідністю захисту вірян”.
У містечку Н. (назву не розкриваю з міркувань безпеки для тих, хто залишився) місцевий священик особисто брав участь у складанні списків “неблагонадійних” мешканців. Серед критеріїв потрапляння до такого списку — участь у проукраїнських заходах до 2022 року, родичі у ЗСУ або просто відмова визнавати окупаційну владу.
Свідчення постраждалих
Військовий капелан Андрій, з яким ми перетнулися на передовій, підтвердив системність таких випадків: “Храми перетворюються на інструмент репресій. Це блюзнірство — використовувати місця, призначені для молитви і спокою душі, для залякування та фільтрації людей“.
Під час фільтраційних заходів окупанти особливу увагу приділяють виявленню колишніх військовослужбовців, учасників АТО/ООС, державних службовців та активістів. Перевірки включають вивчення смартфонів, соціальних мереж, опитування про політичні погляди та ставлення до “спеціальної військової операції”.
“У церкві Різдва Богородиці тримали понад сотню людей. Спали на підлозі, їжу давали раз на день. Особливо жорстко допитували молодих чоловіків”, — розповів 42-річний Сергій, який провів у такому центрі п’ять днів перед тим, як його відпустили.
Міжнародні реакції та правові аспекти
Представники міжнародних правозахисних організацій, з якими я спілкувався під час підготовки матеріалу, висловлюють занепокоєння такою практикою. Перетворення релігійних споруд на місця несвободи порушує не лише міжнародне гуманітарне право, але й релігійні свободи.
Цікаво, що окупаційна влада намагається надати цьому процесу вигляд легітимності. На деяких територіях проводяться постановочні “служби подяки” за “визволення”, які знімаються для російських пропагандистських каналів.
Систематичність практики
За моїми спостереженнями, з весни 2023 року ця практика стала більш організованою. Церкви включені в загальну систему контролю над цивільним населенням. У деяких випадках вони функціонують як перший етап фільтрації, після якого “підозрілих” осіб переводять до інших, більш закритих установ.
Важливо розуміти, що такі дії є частиною ширшої стратегії окупантів з руйнування української ідентичності на захоплених територіях. Удар по релігійних громадах, особливо тих, що підтримують Православну Церкву України, є цілеспрямованим.
Документування злочинів
Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України підтверджує наявність щонайменше 18 фільтраційних центрів, організованих у релігійних спорудах на окупованих територіях. Реальна цифра, найімовірніше, значно вища.
Представники різних конфесій, яким вдалося виїхати з окупації, об’єднуються для документування цих порушень. Їхні свідчення будуть використані як доказова база для майбутніх міжнародних трибуналів.
“Це подвійний злочин — проти людяності та проти віри”, — підсумував отець Михайло, якому довелося покинути свою парафію в Запорізькій області після того, як він відмовився співпрацювати з окупаційною адміністрацією.
Особисті спостереження
Збираючи матеріал для цього розслідування, я неодноразово стикався з історіями тих, хто відмовлявся від проходження фільтрації в осквернених храмах з релігійних міркувань. Такі люди часто зазнавали додаткових утисків або були змушені місяцями переховуватися.
Як журналіст, який висвітлює воєнні події з 2014 року, я бачив багато проявів жорстокості окупаційного режиму, але використання церков як інструменту репресій свідчить про новий рівень цинізму. Це не просто воєнний злочин — це спроба зламати духовний опір українців.
