Український кінематограф продовжує розвиватися навіть у складні воєнні часи. 2024 рік обіцяє бути насиченим цікавими кінопрем’єрами, які відображають не лише сучасні реалії, але й культурну спадщину нашої країни. Як журналістка з багаторічним досвідом у сфері культури, я спостерігаю, як вітчизняне кіно трансформується, набуває нових форм і сенсів. Пропоную вам огляд найочікуваніших українських фільмів 2024 року, які варті вашої уваги.
“Я і Фелікс” режисерки Ірини Цілик
Після успіху документальної стрічки “Земля блакитна, ніби апельсин”, що отримала нагороду на фестивалі “Санденс”, Ірина Цілик представляє свій перший повнометражний ігровий фільм. “Я і Фелікс” розповідає історію 12-річної дівчинки, яка мешкає з мамою у промисловому місті на сході України. Коли мама змушена поїхати на заробітки, дівчинка залишається під наглядом бабусі та знаходить підтримку у незвичайній дружбі з літнім сусідом Феліксом.
Стрічка досліджує теми дорослішання, самотності та пошуку зв’язку між поколіннями. Особливістю фільму є поєднання соціальної проблематики з тонким психологічним аналізом, що стало візитівкою режисерського стилю Цілик.
“Мати Апостолів” Зази Буадзе
Фільм, що вже встиг отримати схвальні відгуки на міжнародних фестивалях, нарешті вийде в український прокат. Стрічка розповідає про матір, яка вирушає на пошуки свого сина-військового, що зник на Донбасі. Режисер Заза Буадзе створив потужну драму про війну через призму материнської любові.
“Мати Апостолів” — це не просто фільм про війну, це глибоке осмислення трагедії, що торкнулася тисяч українських родин. У центрі сюжету — внутрішня трансформація головної героїні, яка проходить непростий шлях від відчаю до прийняття.
“Кордон” Ніни Нарбут
Один із найбільш очікуваних дебютів року — фільм “Кордон” режисерки Ніни Нарбут. Події розгортаються у прикордонному селищі на заході України. Головна героїня — молода жінка, яка змушена повернутися до рідного села після років життя у місті. Стрічка досліджує тему географічних і психологічних кордонів, які визначають нашу ідентичність.
Особливу увагу режисерка приділяє автентичності — у фільмі звучить місцевий діалект, показані унікальні традиції та ритуали прикордоння. “Кордон” обіцяє стати важливим внеском у розвиток українського регіонального кіно.
“Спас” Максима Наконечного
Після успіху драми “Бачення метелика”, що була представлена на Каннському кінофестивалі, Максим Наконечний повертається з новим проєктом. “Спас” — це психологічна драма про українського військового, який повертається з полону і намагається адаптуватися до мирного життя.
Фільм розглядає проблему посттравматичного стресового розладу та реінтеграції ветеранів у суспільство. Режисер використовує нелінійну структуру оповіді, поєднуючи реалістичні сцени з елементами візуальної метафори, щоб передати внутрішній стан головного героя.
“Носоріг” Олега Сенцова
Цей фільм уже встиг отримати міжнародне визнання на фестивалях, але через пандемію та війну його широкий прокат в Україні відкладався. “Носоріг” — історія про кримінальні 90-ті, розповідь про становлення бандита на прізвисько “Носоріг”.
Олег Сенцов, відомий своєю безкомпромісною позицією як у творчості, так і в громадському житті, створив жорстку та реалістичну картину епохи, яка сформувала сучасну Україну. Фільм вражає своєю автентичністю та потужною акторською грою.
“Памфір” Дмитра Сухолиткого-Собчука
Фільм, що вже отримав визнання на Каннському кінофестивалі, нарешті матиме широкий прокат в Україні. “Памфір” — це драма, дія якої розгортається на заході України. Головний герой повертається додому після тривалої відсутності, щоб провести Різдво з родиною, але стикається з проблемами, які змушують його повернутися до кримінального минулого.
Стрічка вражає своєю візуальною мовою, етнографічною достовірністю та глибоким зануренням у карпатську міфологію. Сухолиткий-Собчук створив унікальний фільм, що балансує між реалізмом та магічним реалізмом.
“Ціна правди” Аґнєшки Голланд
Хоча фільм знято у копродукції з Польщею, він розповідає важливу українську історію — про валлійського журналіста Ґарета Джонса, який одним із перших розповів світу правду про Голодомор. Стрічка поєднує історичну достовірність із напруженим сюжетом політичного трилера.
“Ціна правди” — це не лише фільм про минуле, але й актуальне висловлювання про значення журналістської етики та відповідальності в сучасному світі інформаційних воєн.
Підсумки
За роки своєї журналістської практики я спостерігала, як українське кіно поступово виходить на міжнародний рівень, зберігаючи при цьому культурну автентичність. Фільми 2024 року продовжують цю тенденцію, демонструючи різноманіття тем і підходів.
Особливо відчутним став вплив війни на кінематографічну мову — режисери шукають способи осмислення травматичного досвіду через мистецтво. Водночас вони не обмежуються лише воєнною тематикою, досліджуючи широкий спектр соціальних, культурних та історичних питань.
Варто відзначити й технічний прогрес — якість українських фільмів зростає з кожним роком, що робить їх конкурентоспроможними на міжнародних фестивалях. Український глядач може пишатися вітчизняним кінематографом, який сьогодні переживає справжнє відродження.
Чекаю на кожну з цих прем’єр із професійним інтересом і особистим нетерпінням, адже кожен новий якісний український фільм — це ще один крок до формування потужної культурної ідентичності нашої країни.
