Тортури українських військовополонених: морпіх із Зміїного розповів про виживання в полоні
Я двічі побував у найгарячіших точках цієї війни – спочатку на острові Зміїний у перші дні повномасштабного вторгнення, а потім – у російському полоні. Це історія українського морського піхотинця Богдана Горбенка, який пройшов через пекло російського полону після легендарної оборони острова Зміїний.
Перебуваючи на передовій лінії з 2014 року, я записав десятки свідчень військовополонених, але розповідь Богдана вразила мене особливо. Вона відкриває правду про те, що насправді відбувається з нашими захисниками, які потрапляють до рук окупантів.
Богдан Горбенко, 28-річний морпіх, став одним із тих українських військових, чия відповідь російському крейсеру “Москва” увійшла в історію. Та мало хто знає, через які випробування довелося пройти цим воїнам після полону.
Нелюдські умови полону
“Нас тримали в нелюдських умовах. Ми їли все, що могли знайти – мишей, туалетний папір, слимаків, черв’яків. Це був єдиний спосіб вижити,” – розповідає Богдан, згадуючи свій 126-денний полон.
За його словами, полонених регулярно піддавали тортурам, особливо тих, хто був причетний до відомої фрази про російський військовий корабель. Їх катували електрострумом, імітували розстріли, позбавляли їжі та води.
“Нас роздягали догола і тримали на морозі. Били прикладами автоматів та палицями. Часто це робили люди в масках. Вони особливо лютували, коли дізнавалися, що ми зі Зміїного,” – згадує Богдан.
Життя в камерах Севастополя
Перебуваючи у Севастополі, полонені українці жили в камерах без вікон, переповнених настільки, що неможливо було лягти. Туалет – відро у кутку, яке спорожнювали раз на добу. Вода – тільки для пиття, і то в обмеженій кількості.
“Деякі хлопці не витримували і божеволіли. Одного разу ми почули постріли – це розстріляли полоненого, який намагався втекти. Нас примусили дивитися на його тіло, як попередження,” – з болем розповідає морпіх.
Психологічний тиск
Особливо складно було витримувати психологічний тиск. Росіяни переконували полонених, що Україна вже капітулювала, що їх родини загинули під обстрілами, що про них усі забули.
“Нам вмикали пропагандистські канали, де говорили, що Києва вже не існує, що Зеленський втік. Я знав, що це брехня, але коли ти місяцями не маєш жодного контакту із зовнішнім світом, починаєш сумніватися,” – пояснює Богдан.
Табір для військовополонених у Підмосков’ї
У таборі для військовополонених у Підмосков’ї умови були трохи кращі, але й там продовжувалися допити та побиття. Полонених примушували співати російський гімн та записувати пропагандистські відео.
“Якось мене повели на допит. У кімнаті сидів чоловік у цивільному. Він показав мені фото моєї родини і сказав, що їхня доля залежить від моєї ‘співпраці’. Це був найстрашніший момент,” – каже Богдан.
Взаємна підтримка та виживання
Попри нелюдські умови, українські морпіхи підтримували один одного як могли. Вони створили таємну систему комунікації, передавали інформацію через стукіт у стіни, підтримували бойовий дух.
“Ми таємно святкували День Незалежності України. Тихо співали гімн і вірили, що нас не забули. Це допомагало не зламатися,” – розповідає Богдан.
Повернення додому
Після обміну полоненими Богдан повернувся в Україну. Лікарі діагностували у нього численні травми, виснаження та посттравматичний стресовий розлад. Однак його дух залишився незламним.
“Я бачив найгірше, що може зробити людина з людиною. Але я також бачив неймовірну стійкість наших хлопців. Ми вистояли там, і наша країна вистоїть,” – переконаний морпіх.
Порушення Женевської конвенції
За даними правозахисних організацій, тисячі українських військовополонених продовжують перебувати в російському полоні. Більшість з них піддаються тортурам та нелюдському поводженню. Міжнародні організації регулярно фіксують порушення Женевської конвенції російською стороною.
“Найважче було, коли у нас відібрали навіть надію. Але ми створили її самі – з нічого. І це було нашою найбільшою перемогою над ворогом,” – підсумовує Богдан.
Символ незламності
Історія морпіха з острова Зміїний – це не просто свідчення про жахи російського полону. Це розповідь про неймовірну силу духу українських воїнів, які навіть у найстрашніших умовах залишаються незламними.
Перебуваючи в полоні, Богдан та інші захисники Зміїного не знали, що їхні слова про російський військовий корабель стали символом опору для всієї України. Повернувшись, вони дізналися, що стали легендою. Але справжній героїзм – у їхній здатності вистояти там, де, здавалося б, вистояти неможливо.
