16-годинний робочий день і 1 вихідний на тиждень: в Росію масово завозять робітників з Північної Кореї
На тлі масштабних людських втрат у війні проти України, Росія стикається з критичним дефіцитом робочої сили. Протягом останніх місяців моніторинг економічної ситуації в РФ показує тривожну тенденцію – країна-агресор активно залучає робочу силу з найбільш закритої держави світу – Північної Кореї.
За даними, які вдалося отримати з відкритих джерел, умови праці північнокорейських робітників вражають своєю жорстокістю навіть на тлі загальновідомих проблем з трудовими правами в самій Росії. Робочий день, який триває до 16 годин, лише один вихідний на тиждень, та фактично повна ізоляція від зовнішнього світу – це реалії, в яких перебувають тисячі громадян КНДР на території РФ.
Аналізуючи цю ситуацію з позиції військово-економічного експерта, можу стверджувати, що така практика має пряме відношення до ведення Росією війни проти України. Заміщення робочої сили, яка була мобілізована або загинула на фронті, стало критичним питанням для російської економіки.
Умови праці та проживання
У східних регіонах Росії, де традиційно відчувається демографічний спад, вже помітні цілі “робочі містечка”, де проживають північнокорейські робітники. За свідченнями місцевих жителів, їх розселяють компактно, обмежують пересування та контролюють практично кожен аспект життя.
Варто зазначити, що подібні трудові угоди грубо порушують резолюції Ради Безпеки ООН, які забороняють країнам-членам використовувати робочу силу з КНДР. Ці санкції були впроваджені як відповідь на ядерну програму Пхеньяна, але зараз Москва відверто ігнорує міжнародні зобов’язання.
Економічні наслідки
Економічний аспект цієї ситуації також заслуговує на увагу. За оцінками експертів, значна частина заробітку північнокорейських робітників вилучається режимом Кім Чен Ина та спрямовується на фінансування військових програм КНДР. Фактично, Росія не лише отримує дешеву робочу силу, але й непрямо фінансує ядерну програму свого союзника.
На будівельних майданчиках, фабриках та лісозаготівельних підприємствах Сибіру та Далекого Сходу північнокорейські робітники замінюють мобілізованих росіян. Працюючи з 6 ранку до 10 вечора, з мінімальними перервами та практично без вихідних, вони стали новим “паливом” для військової економіки Росії.
Сучасне рабство
Моє спілкування з експертами з питань примусової праці підтверджує, що умови, в яких перебувають робітники з КНДР, можна кваліфікувати як сучасне рабство. Відсутність можливості самостійно обирати роботодавця, обмеження свободи пересування, вилучення документів та примусові відрахування із заробітної плати – все це ознаки трудової експлуатації.
Військово-політичний аспект
Військово-політичний аспект цієї проблеми також неможливо ігнорувати. Поглиблення співпраці між Пхеньяном та Москвою відбувається на тлі поставок північнокорейських боєприпасів для російської армії, що воює в Україні. Трудова міграція стала ще одним елементом цього небезпечного альянсу.
Дані міжнародних організацій свідчать, що кількість північнокорейських робітників у Росії вже перевищила 10 тисяч осіб і продовжує зростати. За неофіційними оцінками, до кінця року ця цифра може збільшитися вдвічі.
Наслідки для міжнародної спільноти
Як журналіст, який тривалий час висвітлював економічні аспекти війни, можу констатувати, що залучення північнокорейських робітників – це відчайдушна спроба Кремля компенсувати демографічні та економічні втрати від військової агресії проти України. Втім, така практика лише поглиблює міжнародну ізоляцію Росії та посилює тиск на її економіку в довгостроковій перспективі.
Міжнародна спільнота має реагувати на ці порушення додатковими санкціями та обмеженнями. Використання примусової праці для підтримки військової економіки – це злочин, який потребує належної оцінки та відповіді з боку цивілізованого світу.
Ситуація з північнокорейськими робітниками в Росії – яскравий приклад того, як режим Путіна, відчуваючи тиск західних санкцій та втрати на українському фронті, шукає нових союзників серед таких же ізольованих та авторитарних режимів. Ця тенденція не лише погіршує гуманітарну ситуацію в регіоні, але й створює нові загрози для міжнародної безпеки та стабільності.
