Пам’ять Віталія Бондаря: історія загиблого героя
Серед тисяч імен, викарбуваних війною в нашій колективній пам’яті, є ті, що змушують особливо гостро відчути ціну свободи. Віталій Бондар – одне з таких імен. Його історія – це історія людини, яка свідомо обрала шлях захисту України, заплативши за цей вибір найвищу ціну.
Перетинаючи лінію фронту вчергове минулого тижня, я дізнався про загибель Віталія від його побратимів з 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Хлопці говорили про нього не як про статистичну одиницю втрат, а як про незамінного товариша, справжнього професіонала і людину виняткової мужності.
“Віталій ніколи не ховався за спини інших,” – розповідає командир підрозділу, в якому служив Бондар. – “Навпаки, завжди першим зголошувався на найскладніші завдання. Така вже була його вдача – захищати інших”.
Життєвий шлях героя
Народився Віталій у невеликому селищі на Київщині. Звичайна українська родина, школа, потім технікум. Ніщо не віщувало, що цей усміхнений хлопець із добрими очима стане воїном. Але 2014 рік змінив життя мільйонів українців, серед яких був і Віталій.
Він пішов добровольцем, хоча міг би знайти десятки причин залишитися в тилу. Як розповідає його мати Ніна Петрівна, рішення сина було несподіваним, але твердим: “Сказав мені – мамо, якщо не я, то хто? Обійняв і поїхав. Я молилася за нього щодня”.
Перший бойовий досвід Віталій отримав ще під Іловайськом. Вижив дивом, але це не зламало його. Після короткої реабілітації повернувся на передову. Згодом підписав контракт із ЗСУ і став професійним військовим.
На захисті України
З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Віталій опинився на найгарячіших ділянках фронту. Харківський напрямок, потім Донеччина. Бої за Соледар, оборона Бахмута. Побратими згадують його як людину, що вміла зберігати спокій у найскладніших ситуаціях.
“Він був нашим янголом-охоронцем,” – розповідає Сергій, товариш Віталія по службі. – “Завдяки його інтуїції та досвіду наш підрозділ неодноразово уникав втрат. Він буквально відчував небезпеку і завжди вчасно реагував”.
Останній бій
Останній бій Віталія відбувся біля Часового Яру. Підрозділ виконував завдання з укріплення позицій, коли почався масований артилерійський обстріл. Віталій помітив, що один із молодих бійців розгубився і залишився на відкритій місцевості. Не вагаючись ні секунди, кинувся на допомогу. Встиг виштовхнути хлопця в укриття, але сам потрапив під вибух снаряду.
Медики боролися за його життя кілька годин, але поранення виявилися несумісними з життям. Віталій Бондар пішов у вічність 27-річним, залишивши по собі світлу пам’ять і врятоване життя молодого побратима.
“Він завжди казав, що на війні немає місця страху,” – згадує сестра Віталія Олена. – “Боятися – нормально, але дозволяти страху керувати тобою – неприпустимо. Віталій жив за цим принципом до останнього подиху”.
Остання шана
На похорон у рідне село з’їхалися сотні людей. Бойові товариші, друзі дитинства, односельці, зовсім незнайомі люди – всі прийшли віддати шану людині, яка віддала життя за Україну. Труну з тілом несли на руках через усе село, і здавалося, що разом із процесією йде вся Україна – мовчазна, скорботна, але нескорена.
Шкільна вчителька Віталія, Марія Іванівна, згадує його як допитливого і доброго учня: “Він завжди заступався за слабших. Ніколи не проходив повз несправедливість. Такі люди не вмирають – вони стають прикладом для наступних поколінь”.
Після смерті Віталія його батьки передали ЗСУ його заощадження – скромну суму, яку син відкладав на “життя після перемоги”. “Це були його гроші, зароблені кров’ю і потом,” – каже батько Віталія, ледве стримуючи сльози. – “Нехай послужать побратимам. Віталій би цього хотів”.
Державне визнання
Держава посмертно нагородила Віталія Бондаря орденом “За мужність” III ступеня. Але найважливіша нагорода – це пам’ять. Пам’ять про нього та тисячі інших українців, чиї життя обірвала російська агресія.
У рідній школі Віталія вже встановили меморіальну дошку. Місцева громада виступила з ініціативою назвати його іменем вулицю, на якій він виріс. Але найголовніше – його ім’я тепер назавжди вписане в історію боротьби України за незалежність.
Пам’ять про героя
Історія Віталія Бондаря – це не просто розповідь про загиблого воїна. Це нагадування про ціну, яку платить український народ за право жити вільно на своїй землі. Це історія про звичайну людину, яка в надзвичайних обставинах проявила надзвичайну мужність.
І доки ми пам’ятаємо таких героїв як Віталій – їхня жертва не буде марною. Вони живуть у нашій пам’яті, у нашій свободі, у майбутньому України, за яке віддали найдорожче – своє життя.
Вічна пам’ять Герою.
