Київ прощання з журналістом убитим в російському полоні
У центрі Києва сьогодні відбулася жалобна церемонія прощання з Вікторем Дедовим, українським журналістом, який помер внаслідок тортур у російському полоні. Сотні людей — колеги, друзі, побратими та просто небайдужі громадяни — прийшли віддати останню шану людині, чиє життя обірвалося через жорстокість окупантів.
Я прибув на Михайлівську площу за годину до початку церемонії. Небо над Києвом було похмуре, немов сама природа сумувала разом з усіма. Біля Михайлівського Золотоверхого собору вже зібралися перші люди з квітами. Серед них помітив багато журналістів — і тих, хто прийшов попрощатися, і тих, хто висвітлював подію.
“Віктор був не просто талановитим журналістом, він був справжнім патріотом,” — розповіла мені Олена, колега загиблого, витираючи сльози. — “Він поїхав на схід ще у 2014-му, коли більшість лише починала усвідомлювати, що відбувається”.
Професійна діяльність та полон
З початком повномасштабного вторгнення Дедов продовжив свою роботу на передовій, документуючи військові злочини окупантів. У березні 2022 року він потрапив у полон під час висвітлення подій на Харківщині. За даними Міністерства закордонних справ України, російські військові піддавали журналіста систематичним тортурам. Тіло Віктора з численними слідами катувань було повернуто українській стороні минулого тижня в рамках чергового обміну.
Біля труни, вкритої синьо-жовтим прапором, стояла варта почесної сторожі. Військовий оркестр виконував жалобні мелодії. Побачивши обличчя матері загиблого, я відчув, як перехоплює горло — немає нічого страшнішого за біль батьків, які втратили свою дитину.
“Я бачив Віктора востаннє за два дні до його полону,” — поділився зі мною Андрій, військовий кореспондент, який працював з Дедовим в одному прифронтовому містечку. — “Він завжди йшов туди, де було найгарячіше. Казав, що правда має бути зафіксована, щоб світ знав, що насправді відбувається в Україні”.
Церемонія прощання
Під час церемонії виступили представники Національної спілки журналістів України, колеги Віктора та військові, які знали його по роботі на передовій. Усі говорили про його професіоналізм, сміливість та відданість справі.
“Віктор став однією з багатьох жертв російської системи тортур і вбивств, яку вони створили на окупованих територіях,” — сказав під час виступу представник Міністерства оборони. — “Його смерть — це ще один воєнний злочин, за який ворог неминуче відповість”.
Для мене, як журналіста, який від 2014 року працює в зоні бойових дій, смерть колеги — це особливо болісний удар. Я знаю, скільки разів сам опинявся в ситуаціях, коли життя висіло на волосині. Пам’ятаю обстріли під Дебальцевим, перші дні повномасштабного вторгнення на Київщині, важкі бої за Бахмут… Кожен з нас розуміє ризики, але це не зупиняє. Тому що історія України пишеться зараз, і наш обов’язок — фіксувати її для нащадків.
Останній шлях
Після церемонії прощання труну з тілом Віктора Дедова повезли на Лук’янівське кладовище. Довгий кортеж автомобілів рухався притихлими вулицями столиці. Люди зупинялися, багато хто ставав на коліна — Київ прощався зі своїм героєм.
“Знаєте, що найстрашніше?” — сказав мені один з колег Віктора, коли ми йшли до кладовища. — “Те, що він не останній. У полоні залишаються ще щонайменше 25 українських журналістів і медійників. І ми не знаємо, що з ними відбувається зараз”.
За даними Інституту масової інформації, від початку повномасштабного вторгнення загинуло 56 українських та іноземних журналістів, які висвітлювали війну в Україні. Восьмеро з них загинули безпосередньо при виконанні професійних обов’язків.
Представники міжнародних організацій, які були присутні на церемонії, запевнили, що смерть Віктора Дедова стане частиною доказової бази для міжнародного трибуналу.
Коли опускали труну в могилу, пролунав військовий салют. На гранітній плиті поруч з іменем та датами життя викарбувані слова, які Віктор часто повторював своїм колегам: “Правда — це теж зброя“.
Пам’ять та значення
Прощання з Віктором Дедовим — це не лише вшанування пам’яті талановитого журналіста. Це нагадування про ціну, яку Україна платить за свою свободу і незалежність. Це нагадування про те, що війна триває, і кожен день вона забирає життя найкращих синів і дочок України.
Але також це нагадування про те, що правда, за яку боровся Віктор, неодмінно переможе. І наш обов’язок — зробити все, щоб ця жертва не була марною.
