Знищення книжок у Києві: видавця вразила подвійна втрата
Вогонь і вода – одвічні стихії, які можуть як дарувати життя, так і забирати його. Для київського видавця Володимира Шовкошитного ці стихії стали фатальними для його справи життя – видавництва української літератури. За іронією долі, на одному складі його книги знищив вогонь, а на іншому – вода, що принесло не лише матеріальні збитки, але й стало символічною втратою для української культури.
“Коли я дізнався про пожежу на першому складі, це був шок. А після затоплення другого – відчуття цілковитої безпорадності,” – розповідає Володимир, стримуючи емоції. Протягом 10 років він будував своє видавництво, спеціалізуючись на історичній та патріотичній літературі, яка стала особливо важливою з початком війни.
Масштаби втрат
Загалом було втрачено понад 40 тисяч примірників книг – це роки праці, авторські права, дослідження та надії на просвітництво нації. Серед знищених видань – історичні романи про визвольні змагання українців, біографії відомих діячів культури та документальні свідчення про Голодомор.
“Кожна з цих книг – це частинка нашої пам’яті. Особливо боляче за видання, які ми підготували до 30-річчя Незалежності України – там були унікальні архівні матеріали,” – пояснює видавець.
Реакція суспільства
Найбільше видавця вразила реакція суспільства на його втрату. З одного боку – підтримка колег та читачів, які пропонують допомогу, з іншого – байдужість державних інституцій. “Я не просив грошей чи компенсацій, лише уваги до проблеми. Але виявилося, що в державі немає механізмів захисту культурної спадщини у таких випадках,” – зазначає Шовкошитний.
Видавець також зіткнувся з парадоксальною ситуацією: страхові компанії відмовилися виплачувати компенсацію, посилаючись на форс-мажорні обставини. Юридична тяганина триває вже кілька місяців.
Книги як зброя в інформаційній війні
На тлі війни ця історія набуває особливого значення. Володимир згадує, як у 2014 році, після початку російської агресії, його видавництво активно друкувало літературу про українську ідентичність, яку відправляли на фронт. “Книги були нашою зброєю в інформаційній війні, яку ми ведемо паралельно з військовою,” – наголошує він.
Попри значні втрати, видавець не опускає руки. Він уже почав відновлювати електронні версії деяких видань та шукає партнерів для перевидання найбільш важливих книг. Колеги з інших видавництв запропонували допомогу з друком та зберіганням.
“Культура – це те, що робить нас нацією. Якщо ми втратимо свої книги, свою пам’ять – ми програємо війну, навіть якщо виграємо на полі бою,” – переконаний Шовкошитний.
Питання захисту культурної спадщини
Ця історія ставить перед українським суспільством важливе питання: як захищати культурну спадщину в умовах кризи? Чи існують державні програми підтримки видавництв, які працюють над збереженням і популяризацією української культури?
Експерти книжкової галузі відзначають, що ситуація Володимира Шовкошитного не унікальна. За останні роки чимало малих і середніх видавництв опинилися на межі закриття через фінансові труднощі та відсутність системної підтримки.
“Потрібна національна програма збереження книжкових фондів та підтримки видавців, які працюють з українською тематикою,” – вважає культуролог Марія Петренко.
Надія на відродження
Тим часом, Володимир готується до випуску нової книги, яка символічно розповідатиме про відродження. “Я вірю, що ця ситуація – лише випробування. Якщо ми пройшли через війну, то зможемо пережити і втрату книг, аби лише не втратити пам’ять та ідентичність,” – підсумовує видавець.
Історія знищених книжок у Києві – це не просто випадок окремого підприємця. Це відображення глибшої проблеми: вразливості культурної спадщини у кризові часи та потреби суспільства захищати свої духовні цінності так само рішуче, як і фізичні кордони.
