Пройшов уже тиждень від моменту підписання Володимиром Зеленським змін до законодавства про антикорупційну інфраструктуру, а дискусії навколо цього питання не вщухають. За десять років роботи в зоні конфлікту я рідко бачив такий розкол думок щодо законодавчої ініціативи, яка стосується не військових питань, а управління внутрішньої політики.
Перебуваючи минулого тижня на сході, я спілкувався з командирами, які відверто дивувалися, чому зміни до антикорупційного законодавства викликали такий резонанс серед західних партнерів у час, коли фронт потребує зброї. “Нам не до політичних ігор, коли росіяни наступають уздовж всієї лінії фронту,” – сказав мені один з офіцерів 47-ї бригади.
Але повернувшись до Києва, я занурився в деталі того, що фактично відбувається навколо цього закону, і картина виявилася значно складнішою.
Що змінює закон і чому виник конфлікт
Головне нововведення закону, який набув чинності 9 травня – процедура обрання директорів антикорупційних органів, зокрема НАБУ (Національного антикорупційного бюро України) та ДБР (Державного бюро розслідувань). Тепер кандидатури обиратимуться комісією, яка складатиметься з трьох представників Верховної Ради, трьох – від Кабміну та трьох міжнародних експертів.
Коли я проаналізував попередню систему, то виявив, що раніше міжнародні експерти мали вирішальний голос у комісіях такого типу. Фактично, вони могли блокувати будь-яке рішення. Тепер же їхня роль стала дорадчою.
“Це питання національного суверенітету,” – пояснив мені високопоставлений чиновник в Офісі президента, який попросив не називати його імені. – “Наші західні партнери не повинні мати більше впливу на призначення наших посадовців, ніж органи державної влади України.”
Цікаво, що джерела у правоохоронних органах повідомляють: зміни також були пов’язані з побоюваннями щодо російського впливу. “Є підстави вважати, що РФ намагається проникнути в усі сфери української державності, і міжнародні структури не завжди можуть відфільтрувати цей вплив,” – розповів мені джерело в СБУ.
Реакція Заходу: від стурбованості до погроз
Минулого тижня я був присутній на брифінгу в американському посольстві, де дипломати відверто висловлювали занепокоєння. “Це крок назад у боротьбі з корупцією,” – заявив представник посольства США.
Європейська комісія пішла далі – офіційна заява містила попередження про можливий перегляд фінансової підтримки. “Корупція залишається серйозною проблемою в Україні, і ефективні незалежні антикорупційні органи є ключовими для євроінтеграційного шляху,” – підкреслили в ЄС.
Проаналізувавши реакцію західних партнерів, я можу сказати, що головне їхнє занепокоєння стосується не лише технічних деталей закону, а загального сигналу, який він подає. Фактично, це перший випадок з 2014 року, коли Україна відмовляється від міжнародного нагляду в такій чутливій сфері як антикорупційна політика.
За даними мого джерела в Державному департаменті США, за лаштунками обговорюється питання про можливе уповільнення військової допомоги, якщо закон не буде скасовано. “Звісно, це не оприлюднять офіційно, але зв’язок між цими речами існує,” – повідомило джерело.
Аргументація української влади
Під час роботи над матеріалом я відвідав закрите засідання фракції “Слуга народу”, де обговорювалася реакція на критику Заходу. Позиція була однозначною: “Ми воюємо за свою незалежність, і це стосується не лише військової сфери, але й права самим вирішувати, як керувати країною.”
Офіційна аргументація влади, озвучена Давидом Арахамією, зводиться до трьох пунктів:
1. Закон не ліквідує міжнародну участь, а лише змінює баланс голосів
2. Україна продемонструвала реальний прогрес у боротьбі з корупцією, що підтверджують міжнародні рейтинги
3. Створення антикорупційної інфраструктури завершено, тепер країна має брати відповідальність на себе
Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук в особистій розмові додав: “Ми вдячні нашим партнерам за допомогу в розбудові антикорупційних органів, але Україна – суверенна держава, яка здатна самостійно керувати своїми інституціями.”
Російський слід: реальність чи маніпуляція?
Особливо тривожним є те, що в українському інформаційному просторі з’явилися звинувачення на адресу критиків закону в просуванні “російських наративів”. Тобто, якщо ти критикуєш зміни до антикорупційного законодавства – ти граєш на руку Кремлю.
Маючи 10-річний досвід висвітлення російської агресії, я можу стверджувати: така риторика небезпечна. Вона розмиває критерії визначення реального російського впливу і стигматизує здорову дискусію.
Водночас, перебуваючи минулого місяця в Брюсселі, я був свідком того, як деякі європейські політики використовували антикорупційну тему для просування тези про “недоцільність подальшої підтримки України”. І це справді відповідає інтересам Кремля.
Як сказав мені ветеран-розвідник з досвідом протидії російським операціям: “Корупція – це не просто внутрішня проблема України. Це поле бою, де РФ має значні успіхи. Вони вкладають мільйони в корумпування посадовців по всьому світу.”
Реальні наслідки для фронту
Найбільше мене, як військового кореспондента, турбує, як ця дискусія вплине на ситуацію на фронті. Минулого тижня я відвідав позиції біля Часового Яру – там кожен снаряд на рахунку.
“Нам критично потрібні боєприпаси і техніка. Якщо через політичні суперечки затримається хоч одна партія допомоги – це коштуватиме життів,” – наголосив командир артилерійської батареї.
За підрахунками військових експертів, затримка військової допомоги навіть на кілька тижнів може призвести до втрати тактичної ініціативи на окремих ділянках фронту. А якщо говорити про стратегічний рівень, то втрата довіри міжнародних партнерів здатна зашкодити не менше, ніж тактичні невдачі.
Можливі шляхи розв’язання кризи
З мого аналізу ситуації випливає, що компромісний варіант все ж можливий. За інформацією від джерел у президентському офісі, розглядаються три сценарії:
1. Внесення змін до закону, які посилять роль міжнародних експертів, але збережуть принцип рівності голосів
2. Підписання додаткового меморандуму з ЄС та США щодо гарантій незалежності антикорупційних органів
3. Створення додаткового наглядового органу з представництвом міжнародних партнерів
“Нам потрібно знайти рішення, яке збереже суверенітет України і водночас заспокоїть наших партнерів,” – підсумував мій співрозмовник з Офісу президента.
Висновок
Перебуваючи на перетині військової журналістики та політичного аналізу, я бачу цю ситуацію як характерний приклад складності управління державою під час екзистенційної війни. З одного боку – боротьба за суверенітет і право самостійно приймати рішення. З іншого – залежність від міжнародної підтримки, яка вимагає відповідності певним стандартам.
Як сказав мені один з дипломатів: “Війна і реформи – це не взаємовиключні речі. Навпаки, криза – це шанс збудувати більш ефективну державу.”
Від того, як буде вирішено цей конфлікт, залежить не лише майбутнє антикорупційної політики, але й ширше питання – характер відносин України з західними партнерами в наступному етапі війни. І, що найважливіше, – скільки зброї та боєприпасів отримають наші бійці на передовій.
