Визнання Палестини Великою Британією: заява прем’єра Сармера
Британський прем’єр-міністр Кір Стармер заявив про можливе визнання Палестини як незалежної держави вже восени цього року. Це може стати знаковим кроком у міжнародній політиці регіону, що десятиліттями залишається одним із найскладніших конфліктних вузлів на Близькому Сході.
Перебуваючи з офіційним візитом у Вашингтоні, Стармер підкреслив, що Велика Британія розглядає визнання Палестини не просто як символічний жест, а як важливий інструмент у просуванні мирного процесу. За його словами, таке рішення має прийти “в потрібний момент” і в контексті ширших дипломатичних зусиль.
“Визнання Палестини – це не винагорода, яку можна просто вручити, а крок, який має сприяти мирному врегулюванню,” – заявив британський прем’єр під час спільної прес-конференції з президентом США Джо Байденом.
Британська позиція та міжнародний контекст
Варто зазначити, що британський підхід відрізняється від позиції Сполучених Штатів, які історично виступають проти одностороннього визнання Палестини без попереднього досягнення всеосяжної мирної угоди з Ізраїлем. Це створює певну дипломатичну напругу між двома ключовими союзниками.
З польового досвіду висвітлення близькосхідних конфліктів можу зазначити, що такі заяви завжди викликають хвилю реакцій як на вулицях Рамалли, так і в Тель-Авіві. Палестинці сприймають подібні кроки з обережним оптимізмом, тоді як в Ізраїлі побоюються міжнародного тиску на свої позиції.
Рішення Великої Британії, якщо воно буде прийняте, матиме особливу символічну вагу з огляду на історичну роль цієї країни в регіоні. Саме британський мандат на території Палестини передував створенню держави Ізраїль і нинішньому статус-кво. Декларація Бальфура 1917 року, видана британським урядом, заклала основи для єврейського національного дому в Палестині.
Двохдержавне рішення та перешкоди
Офіційний Лондон підкреслює, що визнання має відбуватися в рамках “двохдержавного рішення” – створення незалежної Палестини поряд з Ізраїлем. Проте, питання кордонів, статусу Єрусалиму, проблеми біженців та безпеки залишаються каменями спотикання в мирному процесі.
За моїми спостереженнями під час роботи в регіоні, ситуація на місці часто радикально відрізняється від дипломатичної риторики. Палестинські території фрагментовані, а влада розділена між Західним берегом, де контроль здійснює Палестинська національна адміністрація, та сектором Газа, де домінує ХАМАС.
Міжнародна реакція та наслідки
Міжнародна реакція на заяву Стармера не забарилася. Ізраїльська сторона висловила розчарування, назвавши такий крок “передчасним” і таким, що “підриває перспективи мирного врегулювання”. Натомість палестинське керівництво привітало британську ініціативу як “крок у правильному напрямку”.
Експерти відзначають, що визнання Палестини Великою Британією може спричинити ефект доміно серед інших європейських держав. Іспанія, Ірландія та Норвегія вже висловили готовність розглянути подібні рішення.
Геополітичний аспект
У геополітичному контексті ця ініціатива виглядає як спроба Великої Британії відновити свій вплив на Близькому Сході після Брекзиту та перебалансувати відносини з арабським світом. Стармер, який прийшов до влади нещодавно, прагне продемонструвати новий, більш незалежний підхід до зовнішньої політики.
Аналіз ситуації показує, що визнання Палестини може мати як позитивні, так і негативні наслідки для мирного процесу. З одного боку, воно підвищує міжнародний статус палестинців і створює додатковий тиск на Ізраїль щодо переговорів. З іншого – може ускладнити дипломатичні зусилля, особливо якщо таке рішення буде сприйнято як одностороннє.
Статистика визнання
На даний момент 143 зі 193 держав-членів ООН визнають Палестину. Серед них переважно країни Азії, Африки, Латинської Америки та Східної Європи. Західні держави здебільшого утримуються від визнання, прив’язуючи це питання до прогресу в мирних переговорах.
Ситуація залишається динамічною, і багато залежатиме від розвитку подій як у самому регіоні, так і на міжнародній арені. Однак уже зараз можна стверджувати, що заява британського прем’єра позначає потенційний зсув у підході західних держав до палестинського питання.
