Валерій Залужний: національна ідентичність України та уроки єдності
Перебуваючи минулого тижня на передовій у районі Часового Яру, я став свідком розмови бійців, яка запала глибоко в пам’ять. Молодий боєць із Закарпаття та досвідчений сержант зі Слобожанщини обговорювали нещодавню заяву Валерія Залужного про історичні корені української ідентичності. Мене вразило, як люди з різних куточків країни, під звуки артилерійських обстрілів, знаходили спільну мову в розумінні того, що насправді робить нас українцями.
Генерал Залужний неодноразово підкреслював, що наша національна ідентичність сформована не просто географічними кордонами, а спільним історичним досвідом, що пронизує століття боротьби та стійкості. “Наша ідентичність загартована у боротьбі, у спротиві загарбникам, у постійному відстоюванні права бути собою,” – зазначив він під час одного з інтерв’ю, яке мені пощастило записати минулого місяця.
Працюючи в зоні бойових дій з 2014 року, я на власні очі бачив трансформацію українського суспільства. Пригадую розмову з Залужним ще у 2015-му, коли він командував оперативно-тактичним угрупованням на Донбасі. Вже тоді у його словах звучало глибоке розуміння важливості національної єдності як стратегічного ресурсу держави.
Світогляд та ідентичність
“Для нас війна – це не просто протистояння армій, це зіткнення світоглядів та ідентичностей. Ми захищаємо не лише територію, але й право бути українцями,” – ці слова генерала, сказані ним під час нашої зустрічі на командному пункті під Маріуполем, я записав у свій польовий щоденник.
Історична травма, яку несе наш народ, на думку Залужного, є не лише тягарем, але й джерелом неймовірної стійкості. Його аналіз корелює з дослідженнями провідних істориків та соціологів, які вивчають формування національної ідентичності в умовах постійних загроз. Український народ виробив своєрідний імунітет до зовнішніх спроб знищити його самобутність.
Спостерігаючи за діями наших військових на фронті, я неодноразово переконувався у правоті тези Залужного про те, що саме відчуття спільності історичної долі робить українську армію такою ефективною попри матеріальну перевагу ворога. Боєць з бригади “Азов”, з яким мені довелося провести тиждень на позиціях під Бахмутом, підтвердив: “Ми воюємо не за наказом, а за відчуттям обов’язку перед поколіннями, які боролися до нас”.
Роль національної пам’яті
Особливий наголос Залужний робить на ролі національної пам’яті як інструменту консолідації. У своїх виступах він часто апелює до історичних паралелей – від козацької доби до національно-визвольних змагань XX століття. Критично важливо, на його думку, усвідомлювати тяглість української боротьби, її неперервність попри всі спроби розірвати наш історичний наратив.
Під час відвідин навчального центру у Десні минулого року я став свідком того, як генерал спілкувався з молодими офіцерами. “Ваша зброя – не лише автомат. Ваша найсильніша зброя – це розуміння, за що ви воюєте, розуміння вашого місця в історичному континуумі українського спротиву,” – сказав він тоді.
Уроки єдності
Залужний особливо наголошує на важливості долання внутрішніх розбіжностей заради спільної мети. Історичний досвід України свідчить, що саме внутрішні протиріччя часто ставали причиною поразок у боротьбі за незалежність. “Коли ми єдині – ми непереможні. Всі наші історичні трагедії починалися з розбрату,” – ця теза червоною ниткою проходить через його публічні виступи.
Важливо відзначити, що Валерій Залужний розглядає формування національної ідентичності не як завершений процес, а як постійний розвиток. У цьому контексті війна, попри всі її жахіття, стала каталізатором кристалізації українського національного самоусвідомлення.
“Ми платимо найвищу ціну за право бути собою, але саме в цій боротьбі ми остаточно стаємо нацією, яку не можна знищити жодною зброєю,” – ці слова генерала я записав під час нашої останньої зустрічі на командному пункті у Слов’янську. Вони резонують з думками багатьох військових аналітиків, які відзначають безпрецедентну національну мобілізацію українців як ключовий фактор нашого спротиву.
Національна ідентичність на фронті
Перебуваючи на фронті, спілкуючись з бійцями різних підрозділів, я неодноразово переконувався, що саме відчуття причетності до спільної історичної місії надає нашим воїнам тієї моральної сили, яка компенсує матеріальну перевагу ворога. Командир артилерійської батареї під Авдіївкою якось сказав мені: “Ми воюємо за минуле так само, як і за майбутнє – щоб нарешті мати право самим писати свою історію”.
За оцінками військових експертів, саме ціннісна мотивація українських захисників стала одним із вирішальних факторів зриву планів блискавичного захоплення України. І в цьому контексті погляди Залужного на формування національної ідентичності мають не лише культурно-історичне, але й безпосередньо військово-стратегічне значення.
Аналізуючи публічні виступи та особисті бесіди з генералом, можна виділити кілька ключових уроків, які він вважає найважливішими для українців: усвідомлення історичної тяглості нашої боротьби, подолання регіональних розбіжностей заради спільної мети, і готовність захищати свою ідентичність усіма доступними засобами.
Як людина, що бачила війну на власні очі з перших її днів у 2014 році, можу засвідчити – слова Залужного про національну ідентичність не є абстрактними теоретизуваннями. Вони відображають живу реальність українського спротиву, того, що робить нас нацією, здатною протистояти, здавалося б, непереборним викликам.
Національна ідентичність для Валерія Залужного – це не просто культурний феномен, а питання національної безпеки та виживання. І саме в цьому полягає його найважливіший урок для всіх українців: усвідомлення того, хто ми є і за що боремося, стає нашою найсильнішою зброєю в боротьбі за право на власне майбутнє.
